C4 – «Поки немає тіла, я віритиму, що він живий»: історія військового Олексія Гуцала, який зник безвісти на фронті
«Я їду на завдання, якщо щось зі мною станеться — живи далі». Ці слова своїй дружині Наталії в останній телефонній розмові сказав її чоловік Олексій Гуцал. З грудня 2022 року він воює на фронті у складі 46-окремої аеромобільної бригади. З вересня 2023 року військовий вважається зниклим безвісти. Дружина Наталія припускає, що Олексій може бути у полоні.
Про пошуки чоловіка Наталія Гуцал розповіла знімальній групі С4.
На початку повномасштабного вторгнення Наталія та Олексій Гуцали переїхали з Бахмута до Чернівців. У грудні 2022 року Олексія призвали на військову службу. Чоловік побував на Херсонському, Донецькому, Бахмутському і Запорізькому напрямках.
Село Новопрокопівка було останнім місцем дислокації бригади, в якій служив Олексій. 28 вересня 2023 року він та ще вісім побратимів виїхали на завдання. Ніхто з них не повернувся. Усі вважаються зниклими безвісти.
«Він сказав мені: “якщо що — живи далі”. Після цього на зв’язок він не вийшов, і я написала ротному командиру, спитала, що з моїм чоловіком. Мені сказали, що, на жаль, він загинув, але я в це не вірю. Бо поки немає тіла, в мене завжди буде надія на те, що він живий. Я вірю і шукаю його серед живих», — каже дружина зниклого безвісти військовослужбовця.
За її словами, доказів про загибель її чоловіка немає. Про те, що він у полоні також. Вона, як і родичі інших зниклих безвісті побратимів Олексія, організовують мирні акції у різних містах України, звертаються до координаційних штабів, СБУ, МВС, Червоного хреста та Омбудсмена.
«Ми звертаємося до людей, які проводять перемовини. Ми просимо допомоги в них, тому що саме за наш напрямок більше нічого не чутно. Якщо на деяких напрямках є відеопідтвердження, що хлопці потрапили у полон, то за нас зовсім нічого. Мені кажуть, що його немає ні в живих, ні в мертвих. Я розумію, якщо його немає ні в живих, ні мертвих, то це є надія», — говорить Наталія Гуцал.
Кожна ДНК-експертиза для ідентифікації тіл загиблих військових для пані Наталії — нестерпна.
«Коли проходять репатріаційні дії, то ти вмираєш. Протягом місяця, коли робляться ці ДНК-експертизи, ти сходиш з розуму, лізеш на стіни, куди тільки можна, тому що ти чекаєш. І молишся тільки за те, щоб не дай Боже він там був. А потім проходять нові репатріаційні дії, і знов ти сидиш, і знов чекаєш», — додає Наталія Гуцал.
Нагадаємо, раніше ми розповідали історію вибухотехніків з Буковини Артема Ситника та Олександра Кушнірука, які під обстрілами розміновували Харківщину.
Джерело: c4.com.ua